Дитячі творчі роботи

ВІДГУК НА КНИГУ     

Л.Лапіної "Дуже довга казка"

Хочу подякувати Лілії Лапіній за той казковий і чарівний  світ незвичайних істот, який подарувала вона мені у рожевій книжечці під назвою «Дуже довга казка». У ній записано кілька казочок. Усі вони вельми цікаві!!! Авторка та її герої нагадали мені, що  маю бути  доброю, працьовитою,  уважною, сміливою.

        Найбільше я вподобала казочку «Про доброго чарівника Тото - Маглоса». Уже з перших сторінок я потрапила не в тридесяте царство (як зазвичай, читаючи казки Г.Андерсона), а в звичайне село, у якому жив собі звичайнісінький багач. А нагадав він мені одразу мого братика Михайлика. Обидва і вдень  і вночі їли б тільки солодощі, а до роботи їм – зась! Так, неодноразово у Михайлика «ряснів» щоденник двійками, аж доки не почали друзі з нього кпити, дурнем називати. Навіть прізвисько йому дали  - Солодкий Бублик!

       Отак і недбалого багача провчив злий чарівник Акірес. Забрав у своє царство вірних його слуг (а було їх аж – 32!). Кричали бідолашні, пручалися, гіркими сльозами заливалися…Зголоднів надвечір багач… Довелося йому таки за розум взятись! А на допомогу йому прийшли казкові сестри Щікат і Апсат, їхній брат Акжуй, а також  Жаринка – Веселинка. Здолали вони аж трьох страшних і лютих страховиськ. Очі їхні полум'ям горіли, і за плечима мали не то яструбині, не то кажанячі, не то воронячі крила. Хотіли вони багача того налякати, обдурити і у струмочку потопити. Та разом здолали вони перешкоди, трапили-таки до заквітчаної хатинки могутнього чарівника Тото- Маглоса. Давно вже він пильнував злого чаклуна Акіреса, поквитатися за справи його чорні хотів… Розсипався негідник на порох. Зникли злі чари. Повернув багач своїх вірних слуг, і стали вони дружно і довго жити.

      Особливо здивувала мене Лілія Лапіна на кінець казки. Виявляється, що 32 друга отого багача – то наші зубки, лихий чарівник Акірес – то карієс, сестри Апсат і Щікат – паста і щітка, а їхній брат Акжуй – жуйка,  по допомогу яких  ми звертаємося щодня ( це я про тих, до кого ніколи не приходить  Мойдодир!). А чарівник Тото – Маглос – Стоматолог. Його бояться чомусь і діти, і дорослі…і я.

Впевнена, що у нагоді  мені стануть й слушні поради письменниці:

Щиру дружбу понад усе потрібно  цінувати.

За добро необхідно добром віддячувати.

До всіх треба ставитися з увагою та повагою.

Радість твого друга – це і твоя радість.

Не треба ворогів дурнішими за себе вважати!

    А ще  обіцяю, що від сьогодні солодощів буду їсти менше, аби лихий Карієс не забрав мої зубки до своїх темних, чорних і вогких печер (потрібно й  Михайлика попередити!). Щиро  дякую Лілії Лапіній за такі чудові казочки!!! З нетерпінням чекатиму на нові!!!

                                     ВІДГУК НА КНИГУ   

                                  «Диво-крейда» Сінкена  Гоппа
  

«Диво-крейда» Сінкен Гопп, норвезька письменниця. Цю книгу авторка адресує тим, хто НЕ ЛЮБИТЬ ЧИТАТЬ.  Ви здивовані?  Тоді я не одна така. Мабуть, письменниця здогадується про таємне бажання більшості дітлахів, яким цікавіше  ганяти м’яча з друзями,  майструвати намет зі  старшим братом чи татом, або грати роль продавця в уявному магазині, шити одяг для ляльок, чи послухати нові пісні в мобільному, чи завітати в соціальну мережу Інтернет.  А книжки? Нехай полежать у шухляді.

Отже,  хлопчик , на ім’я  Юн, та його новоспечений товариш Софусон  завітали на гостини  і до українських читачів – дітей і дорослих . Бо цю книжку найкраще читати гуртом, усією родиною, з мамою і татом, з бабусею та дідусем. Тоді веселіше співатимуться  пісеньки, декламуватимуться  смачні віршики, запропоновані новими героями.

А починається розповідь із випадкової зустрічі Юна з пані Монсен, яка вміла чаклувати. Ну, хоча б начарувати собі трішки підливки до обіду чи моркву на грядці, аби не мати мороки з сівбою та доглядом.  Проте мала старенька Монсен дивовижну річ – брусочок  зачарованої крейди від приятельки (до речі, теж відьми!) . А трапила вона до моїх рук зовсім випадково:  у картатому фартушці , у кишені,  була …. дірка!

Крейда. Цілком звичайна крейда, якою пише на дошці вчителька у школі. А чудодійність крейди проявилася тоді, коли хлопчик вирішив на паркані намалювати фігурку, яка з часом ожила і привіталася найперше зі своїм новоспеченим товаришем – Юном.

Намалювали хлопці (точніше, малював Юн, а ідею підкинув Софус) хвіртку, відчинили, бо як ви зрозуміли вона ожила, і трапили у казковий світ кущів та дерев, на яких звисали велетенські плоди.Там текла річка, у якій рибі було затісно. Кенгуру, слон, кобра, лелека, папуга – усі були у справі: книжки читали, каву смакували, відпочивали і весело грали.

Юн та Софус були там немарними споглядачами. Так, верткому папузі Лейфу придбали мобільний телефон (ви ж не забули про чудодійну крейду?) та зареєстрували номер у телефонній службі. Ось він 99 4 99. Від тієї миті Лейф засів за телефон і базікав цілісінький день, гордий та вдоволений. 

Навколо друзів Юна та Софуса вирувало життя. Якщо добре придивитися, то можна помітити на малюнку, який, так доречно,  запропонувала письменниця Сінкен Гопп,  щонайменше восьмеро звірят. Пам’ятаєте, ця книжка для тих, хто не любить читати. От і мала змогу я відволіктися від читання і прийнялася за перегляд картинки.

Роздати дітям копію малюнка. Колективний пошук звірів.

Секрети математики я дізналася при зустрічі того ж Юна та Софуса з ким би думали?  Мудрою Совою. Вашій увазі математичний приклад:  до 12 карамельок додати 3. Скільки?

Відповіді дітей.

123. А 3 і 12 дає 312.  Отакі справи!

Наспівую:

Ене бене чину,

Зваримо хлопчину,

Хоч малий, як мошка,

І худий, як дошка.

Таку собі неприємну для вуха пісеньку чули  герої книжки , коли зісковзнулися у чорну бездонну темряву. А трапили вони тоді до затишного будиночку  гостинної бабусі, вже не відьми.  А пригощала вона зголоднілих Юна та Софуса власноруч спеченими тістечками з кавою (тістечка різної форми,  схоже на сучасне печиво «Зоопарк»),  ще й      до того казки усілякі розповідала. Запам’яталася казочка про примхливу принцесу Емілію.

Приготувала Сінкен Гопп для нас читачів ще одну головоломку (роздаються аркуші). Як ви думаєте, що значить цей малюнок?

Відповіді дітей

Отож, у напрямку на південь рушили далі мої герої – Юн та Софус. І натрапили на зголоднілого  троля. Лишень уявіть: борщ, галушки, салат з помідорами, копчене сало, смажений хек, морс із журавлини, біфштекс, київська котлета, вино, синятина до хріну, вареники із сиром, крученики із імбиром, зайчатко, курчатко, гиндички і фазани, спілесенькі банани  - оце обід у троля.  Тепер розумієте, чому книжку треба читати разом з мамами та бабусями.

Та от халепа у троля: хотів він пофарбувати до повернення дружини підлогу в усіх кімнатах свого будинку, який має два входи. Проте Троль Кумле не знав , як йому пересуватися будинком, щоб не заходити двічі до однієї кімнати і не затоптати свіжопофарбовану підлогу.

Роздати дітям схему будинку троля. Спробуйте знайти вихід?

Герої допомогли тролю. А в дарунок останній пообіцяв виконати 3 бажання. Міркували довго хлопці, а от результат:

Софус став симпатичнішим і непромокальним.

Софус став найвправнішим скрипалем.

Кумле впорався і з 3 бажанням: відправив хлопців додому, на вечірні мамині котлети.

 ТВІР-РОЗДУМ

Як нерозумно випрошувати те, чого можеш досягнути сам…

Певна, що питання особистого щастя, власного добробуту турбує усіх , кому дана можливість вдихати порухи (або атоми) свіжого повітря.  Чи то є світ комах і тварин, чи то є світ людини. Можливо, ці слова спровокують у когось посмішку.

А проте ви не заперечите, що ті самі мурахи турбуються про власний затишок у щоразу новій оселі, що і працьовиті бджоли, і грайлива білочка, і м’якенький хом’ячок, і … занепокоєні питанням власного харчу. Звісно, це відбувається на рівні інстинкту самозбереження.

Але ж світ  природи і світ людини взаємозумовлені (людина              природа). Тільки людина має здатність мислити, висловлювати власні думки, вона адаптує власні бажання до своїх можливостей у суспільстві.

Так, меншенькі наші братики та сестрички мріють про нову ляльку чи машинку з дистанційним управлінням, про новеньке пальтечко  чи про  омріяні ковзани, про цілий лантух шоколадних цукерок, про компактний ноутбук, про віртуальні ігри, про багатофункціональний смартфон…

Розглянемо досить діючу модель: як домогтися бажаного?  Спочатку буде прохання, потім сила бажання мати «оцю» річ переросте у вимогу, яка, у свою чергу, набуде ознак розпорядження. Далі  -  протест у формі відмови від вечері, небажання допомогти у домашніх справах… А тоді солоні і такі теплі краплинки  з рідних оченят.

           І, безумовно, на допомогу малечі прийдуть товстенькі гаманці дорогих бабусь та дідусів, люблячих тіточок, усміхнених хрещених… Доведеться й татові забути про зимові шини на авто, а матусі – про новенький багатокамерний холодильник.  І от – мрія (бажання) здійснила(о)ся!!!

        А моя мрія   досить доросла: у недалекому майбутньому я хочу стати лікарем.  Колись Г.Сковорода говорив, що світ – це театр. І кожен повинен для себе обрати ту роль, яку він зможе найкраще виконати, ту, що відповідає його нахилам. 

       Лікар… Це важко:  наосліп,  навмання маєш жити  в чужих сльозах, у чужому горі. Ця людина – самовідданий трудівник. Вона веде постійну війну за посмішку в житті людей:

Його кабінет і його палати,

Портрет його родини… Сльози марні.

Лікарі надягають білі халати,

Лікарі вмирають у лікарні.

         Та усупереч усім складнощам, які у спадок дарує професія лікаря людині, мною оволоділо непереборне бажання бути потрібною, жити для людей, дарувати їм тепло свого серця. Я хочу розпалювати ледь жевріючу жаринку, що є життям людини.

         Знаю, на шляху до здійснення моєї мрії досить діючій моделі «Як домогтися бажаного?»  немає місця. Уже сьогодні я муситиму боротися  з власними  амбіціями, бажаннями та перешкодами, які «даруватиме» мені життя.

                                                                                                                                   ТВІР-РОЗДУМ

Світ його поезії 

                                                              

Світ його поезії чарівний і неповторний. Він може схвилювати людину, пробудити в душі різні почуття й переживання…

 Ось читаю поезію «Гаї шумлять».  Вірш сповнений радісним світосприйняттям, зворушливістю перед прекрасним. Ліричний герой твору відчуває красу природи душею, тому зображує її як живу істоту. Гай здається йому замріяним, хмарки на небі біжать, ріка «горить-тремтить, як музика». Людина і природа гармонійні, бо їх настрої тісно переплітаються, змінюються від радісного очікування до світлого суму. Ліричний герой, милуючись навколишньою красою, дивується своїй єдності з природою.

  Здається, що у вірші немає нічого дивного, незвичайного. Простий сільський краєвид... Гай, річка, а в небі пливуть легенькі хмаринки... Та під пером митця  картина ця постає дивовижно прекрасною. Поет чує скрізь чарівні казкові мелодії, бачить незвичайну красу.

Щось мріє гай —

Над річкою.

Ген неба край —

Як золото.

Мов золото-поколото,

Горить-тремтить ріка,

як музика.         Дуже вміло, поетично добирає поет слухові та зорові образи: «гаї шумлять», «дзвін гуде», «хмарки біжать»,  «трави тихо шепотять». Художню довершеність твору надають і вдало підібрані порівняння й епітети («купаючи мене, мов ластівку», «шепіт трав голублячий»), а також метафори («мріє гай», «думки пряду»). У поезії передається радісний, світлий настрій ліричного героя, його захоплення красою рідної землі.        У всій своїй чарівній красі постала переді мною велична природа і в поезії «Де тополя росте». Читаю її і відчуваю, що потрапила  у розкішні степові простори, де вже достигає і хитається на вітрі золоте колосся, стиха віє вітерець і співає жито свою мудру прекрасну пісню — пісню життя.

Шумить жито, співа,

заохочує жить.

Вітерець повіва,

Жито хилить, п'янить...       З висоти дивиться на цю красу висока струнка тополя, і тремтить вдалині виднокруг, а ліски за обрієм здаються затягненими ріденьким туманцем…

         Павло Тичина  «співає» рідній землі настільки тонко й мелодійно, що твори його називають наймузикальнішими творіннями світової поезії .