НА ДОПОМОГУ ВЧИТЕЛЮ: УРОК "Українське весілля – один із провідних жанрів родинно-обрядової творчості"

Українське весілля – один із провідних жанрів родинно-обрядової творчості

Мета: ознайомити школярів з весіллям — українським обрядом та етапами його проведення; проаналізувати весільні програмові пісні, звертаючи увагу на мотиви, настрій, художні засоби; розвивати пам’ять, логічне мислення, допитливість, прагнення пізнати багато корисного і цікавого; вміння спостерігати, робити висновки, формувати естетичні смаки учнів; виховуватипочуття поваги, пошани до обрядів українців, вітчизняної культури; прищеплювати відповідальність за збереження звичаїв і традицій свого народу.

Тип уроку: вивчення нового навчального матеріалу

Обладнання: збірки фольклорних творів, технічні засоби виходу в Інтернет-мережу, відеофрагмент «Сватання на Гончарівці», презентація проекту (слайд-шоу) «Українське весілля у світлинах», картки «Етапи весілля», індивідуальні повідомлення учнів, індивідуальні картки оцінювання навчальних досягнень учнів.

ХІД УРОКУ

І. Перевірка домашнього завдання

Опитування у системі «учень-учень»

Ø Учні розказують один одному напам’ять тексти родинно-побутових пісень, оцінюють за п’ятибальною шкалою: 1(1+,1-), 2 (2+,2-), 3(3+, 3-), 4 (4+, 4-), 5 (5+, 5-).

Ø Учитель вибірково перевіряє об’єктивність оцінювання.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

Слово вчителя

Хлопець і дівчина полюбили один одного й вирішили одружитися, справити весілля. Що може бути кращим за це? Така подія – свято не лише для них, а й для їхніх батьків, родичів, знайомих. Цікавим є походження самого слова «шлюб». Спочатку це був «слюб» - єднання по любові.

Як правило, на весіллі лунає багато пісень. Наші предки супроводжували кожне весільне дійство – заручини, сватання, дівич-вечір, випікання короваю, власне весілля тощо – спеціальними весільними піснями, які мали глибоко символічне значення. Це і буде предметом нашої розмови на сьогоднішньому уроці.

Перегляд відеофрагментів з фільму «Кайдашева сім’я»

ІІІ. Оголошення теми і мети уроку

ІV. Сприймання навчального матеріалу

Паралельні завдання у мікрогрупах:

1. Довідка on-line

Ø Учні в Інтернет-мережі шукають відповіді на питання:

- Яке значення у фольклорі має цифра сім?

- Які весільні повір’я і прикмети існують у нашого народу?

2. Порушена послідовність

Ø Учні перечитавши поданий матеріал на картках, повинні розмістити їх послідовно, відповідно до етапів проведення народного весілля. Учні працюють у парі.

Матеріал для карток

Знайомилися парубки й дівчата на вечорницях, на «вулиці», під час церковних свят. Передшлюбні стосунки суворо засуджувалися всією громадою.

Заручини. Вони відбувалися задовго до сватання — звичайно місяців за два-три. Часом батьки, виходячи з господарських розрахунків, заручали дітей ще в ранньому віці. Але найчастіше хлопець, умовившись з дівчиною, сповіщав про це своїх батьків і з рідним дядьком ішов у її сім’ю домовлятися. Коли батьки дівчини погоджувалися на одруження, то обговорювався про час сватання. У ряді місцевостей заручини відбувалися після весілля.

Сватання. Посланці женеха (свати, старости) – поважні чоловіки , які добре знали, що в таких випадках говорять, не просто запитували у батьків, чи віддадуть вони свою дочку за їхнього «князя», а говорили, що в їхній двір забігла куниця, і «князь» хоче її впіймати. Якщо батьки «не бачили ніякої куниці» або говорили , що дочці ще треба трохи підрости, то це означало відмову. Таке ж значення мав і піднесений сватам чи женихові гарбуз. Коли ж дівчина подавала сватам рушники, а «князеві» хустку – це означало, що сватання пройшло успішно й можна було приступати до заручин: сходилися гості, дружки, співалися відповідні пісні. Обрядові пісні звучали й при випіканні весільного короваю, який готували тільки жінки з благополучних сімей, щоб молоді також жили щасливо. Дружки накликали добре життя молодому подружжю і на «вінкосплетінні» - це був вечір прощаня з дівуванням та парубкуванням, на якому плели вінок із барвінку нареченій, в’язали букетики для дружок і боярів, завивали гільце (вильце, вільце), що мало прикрашати весільний стіл.

Підготовка до весілля могла тривати від кількох днів до трьох місяців (іноді більше). У цей час у сім’ї зарученої готували віно (придане). Обидві родини купували подарунки, різали бичка або порося, птицю, випікали багато хліба, готували різні страви (їх мало бути до двадцяти), прибирали в хаті, опоряджали садибу.

                Запросини. Молода з дружками, молодий з боярами, співаючи пісень відповідного змісту, ходили по селу й запрошували родичів на весілля. Цей обряд полягав у тому, що, зайшовши до хати, заручена або наречений кланялися господарям, цілували їх руку й говорили: «Просили батько, просили й мати, і я прошу на моєвесілля». Ті цілували молодят у голову, бажали щастя й добра, обіцяли прибути. Усіх учасників і гостей бувало 50–60 осіб.

                Коровай. Для його випікання запрошувалося від трьох до семи шанованих молодих жінок, які жили із своїми чоловіками в повній злагоді (розведених і вдовиць не брали). Коровай пекли в хаті і молодого, і молодої. Коровайниці приносили борошно. Яєчка, горілку, масло. Роботою їхньою керував старший сват: благословляв місити тісто, вливати в нього трохи горілки, брати коровай, садовити в піч, виймати й вносити в комору.

                 Гільце. У суботу вранці молода із старшою дружкою скликали дружок і свах вити гільце. Усі сідали за столом і, співаючи узаконених звичаєм пісень, прикрашали заготовленими заздалегідь квітами, пахучим зіллям, стрічками, монетами зрізану гілку плодового або хвойного дерева, а на вершечок прив’язували букетик з колосся. Готове гільце втикали у свіжу хлібину, і воно стояло на столі впродовж усього весілля. Таке ж гільце звивали бояри в хаті молодого. Обряд прикрашування гільця символізував звивання нової сім’ї. Дівчата сплітали також і віночки або букетики квітів, які потім пришивали до шапок молодого та бояр.

              Дівич-вечір — це прощання нареченої з дівоцтвом. У суботу ввечері всі подруги молодої сходилися до її хати. Під троїсті музики вони співали пісень, у яких славили дівочу красу, молодість, привільне життя, висловлювали жаль з приводу розлуки з батьками, родом. У деяких місцевостях на дівич-вечір приходив і молодий, брав сорочку, а нареченій дарував щось з одежі.

Стоячи на воротях молодої, парубки, «озброєні палицями, монями, голоблями тощо, не пускали поїзжан у двір; починалася боротьба за ворота, але все закінчувалося мирно: молодий частував парубків горілкою або давав гроші, і вони пропускали його у двір. Але на хатньому порозі мусили знову затримуватися. За столом сидів рід молодої, а її, схилену до столу, покривали хусточкою, зверху ставили хлібину з дрібкою солі. Починався обряд викупа молодої, яку «продавав» її брат. Відбувався торг.

Саме весілля. У неділю вранці молоду готували до шлюбу: брат розплітав і мастив медом косу; дружки прикрашали її стрічками, монетами, вкладали часник (як оберег від напасті), одягали віночок і вельйок (рід фати), вбирали в найкращий одяг. При цьому співали про те, що їхня княгиня дуже гарна, а ще буде й щаслива, славили її нареченого.
Приходив молодий, ставав з нею на рушник (щоб життєва дорога була довга й гладенька); просили батьків благословити їх. Батько знімав з божниці Спаса, мати — Богородицю; тричі хрестили ними шлюбну пару, приговорюючи: «Бог благословляє і я благословляю на щастя, на здоров’я, на довгі роки».

Молодята йшли в церкву вінчатися. Всі учасники весілля, співаючи пісень, рушили за ними. Коли поверталися назад, від бувався обряд зустрічі молодих: батьки виходили напроти них з хлібом і сіллю на рушнику, мати, стоячи на порозі у виверну-тому кожусі (щоб посіви були густі, як вовна), обсипала молодих і челядь збіжжям, змішаним з горіхами, цукерками, монетами, насінням (щоб багаті були). Завівши в хату, молодих садовили на посад (місце під божницею) на вивернутий кожух. По праву руку молодого сідав його рід, по ліву молодої — її рід.

Світилки запалювали свічки, починались частування. Хори співали до кожної страви, яку подавали мати й родички, жартівливих пісень: «борщ укипів на льоду», для каші «з помийниці воду брали, курку чи гуску непатранами давали» тощо. Відбувалися й переспіви між хорами: дружки висміювали бояр за ненажерливість («півтора вола з’їли, на столі ні кришечки, під столом ні кісточки») або за крадіжку («їли юшку, вкрали галушку, сховали в кишеню — дівкам на вечерю»).

По обіді старший сват чи боярин подавав молодим хустку, за крайки якої вони бралися, і виводив у двір, за ними йшли всі присутні. Починалися танці, всілякі жартівливі витівки учасників і гостей. Молодий їхав додому ще сам; його зустрічали батьки з хлібом і сіллю, обводили навколо діжі, поставленоїпосеред двору (щоб завжди був хліб у молодят); мати обсипала сина й бояр збіжжям, змішаним з горіхами тощо. Зайшовши до хати, частувалися, а потім їхали до молодої, всю дорогу співаючи.

Потім починалося частування, далі — обмін родин подарунками; матерям — очіпки або чоботи, батькам — шапки, сестрам — черевики, братам — пояси, родичам — хустки, стічки тощо. Молодятам гості, бояри, свати дарували всілякі предмети, потрібні в господарстві, або гроші; часом — телят, поросят, птицю. Стар- ший боярин виконував обряд роздачі короваю: найбільшу шишку зрізав і давав батькам, вироби з тіста по шматочку — учасникам і гостям, а «підошву» — музикам.

              Найдраматичніший момент весілля — прощання молодої з батьками та родом. Вона сама або хор співали пісні-подяки батькові, матері, родичам, а ті бажали їм здоров’я, щастя, достатку. Приданки та бояри в цей час з дозволу старшого старости виносили і вантажили на вози скриню молодої, подушки, перину та всяке починання. А челядь молодого нишпорила по господі й «крала» для молодого на нове господарство все, що траплялося під руку: макітри, миски, ложки, лопати, курей, ягнят, поросят. Челядь молодої ганялась за ними, відбираючи загарбане. Зчинялася метушня, крики й жартівливі лайки лунали на все село.

              Дорогою весільна челядь співала різних пісень. На шляху та біля воріт молодого вже палали снопи, через які молодята мали швидко перескочити — відгомін язичницького обряду «очищення вогнем»). У дворі батько й мати молодого зустрічали хлібом-сіллю, вели в хату. Проходячи повз піч, молода кидала туди курку, яку смажитимуть завтра. Знову з піснями, жартами й музикою відбувалося бенкетування, а молодих відсилали відпочивати.

              Комора — приміщення, в якому для молодих заздалегідь приготована постіль. Цей звичай був важливим заходом для підтримки в молоді високої моральності, скромності, цнотливості, а для батьків — ніби перевіркою, чи здатні вони виховувати своїх дітей відповідно до норм звичаєвого права. Коли виявлялося, що молода зберегла дівоцтво, її величали в піснях, хвалили батьків, несли в комору печену курку, різні смачні наїдки й напитки.

               Покриття — один з найзворушливіших моментів весілля. Воно відбувалося вранці в понеділок. З піснями і примовками дружки знімали з чесної молодої вінок, стрічки й віддавали молодшій сестрі або родичці; горілкою промивали косу; жінки одягали на голову очіпок, пов’язували зверху каміткою або хусточкою. Перед покриттям «нечесної» молодої стрічки рвали, вінок кидали долі й топтали ногами.

             Перезва. Пізніше весь рід молодого прямував до нових сватів. Після частування дружки мили руки, молилися богу, за дозволом свата розрізували коровай, привезений від молодого; під спів хорів по шматочку роздавали всім присутнім. Після танців увечері всі розходилися.

             Циганщина. У вівторок сходилися до хати молодого. Дехто вбирався циганом і циганкою, ворожками, москалями, старцями; чоловіки вдягали жіночий одяг, жінки — чоловічий. Гуртом обходили всіх родичів. Ті, що йшли попереду, випрошували, а ті, хто за ними,— крали борошно, гречку, гусей, курей тощо. Все здобуте таким чином приносили до батьків молодого, продавали одне одному збіжжя, а птицю смажили; на вторговані гроші купували горілку. Вигадкам і витівкам не було кінця. Робилися виставки окремих ігор п’єс, найчастіше «Піп і смерть» та «Млин» (виконавці ролей рядилися і гримувалися). У хаті молодого рогачами, кочергами, граблями скородили стіни, обдирали піч (щоб завдати молодій роботи, перевірити її вміння опоряджати житло). На тачку або передок воза (з двома колесами) клали солому, садовили батьків, з піснями, танцями, різними вигадками вивозили їх за село й вивертали в пилюку на дорозі або в найбільшу калюжу. У різних місцевостях, залежно від весільних звичаїв авторського чи артистичного обдаровання учасників і гостей подібні витівки були найрізноманітнішими.

               На сучасному етапі народне весілля зазнало великих змін. Зменшилася кількість учасників, сюжет обмежився найчастіше тільки трьома актами — заручини, сватання й саме весілля; старі обряди майже зникли, пісні й музика забулися.

Евристична бесіда за питаннями

1. Назвіть основні етапи українського весілля у їх послідовності.

2. Чому обряд сватання нагадував фрагмент казки?

3. Яка особливість випікання короваю?

4. Яка частина весілля була найдраматичнішою?

5. Чи дотримуються сьогодні звичаю циганщини на весіллях?

Виступ учнів, які працювали в мережі Інтернет

ЧИСЛО 7 –

Сім - символ святості, бо включає в себе Святу Трійцю (три), Творця світу, та «четвірку», як символ міцності створеного Богом світу. Сім днів йшло творення світу, і сім днів має тиждень, сім таїнств у Святої церкви і сім кольорів у Небесної веселки, сім струн має ліра Орфея та сім нот в нотному ряду...

Сім разів міряють і лише один раз відрізають. Бо сьомий раз - найточніший. Адже він - святий...

Сім має ще одну життєво важливу християнську символіку: дитина до семи років - невинна душа. Навіть вважається, що при ній ангели не сидять, а стоять; і при дитині не можна згадувати імені лукавого. А по семи роках дитина вперше йде до сповіді, що означає: сім - це ще й символ духовної відповідальності людини перед Господом.

ПРИКМЕТИ

ü НЕ можна одружуватися, коли на кутку наречених є покійник.

ü Не можна проходити між нареченими у день їхнього весілля.

ü Весілля треба планувати у день власного дня народження ( додати 9 місяців від дати свого народження).

ü Не варто кидати квіти нареченої ще неодруженим подружкам. За народними переконаннями, у такий спосіб молода віддає власне щастя.

ü Якщо у день весілля іде дощ, молоді будуть багаті.

ü Той з майбутнього подружжя довше проживе, у кого під час вінчання свічка залишиться довшим.

ü Погана прикмета - впустити обручку перш, ніж надягти його на палець. Якщо ви все ж таки впустили кільце, то через нього протягують ниточку, яка повинна бути заздалегідь заготовлена свідками і яка збере на себе погані прикмети. Після цього кільце можна одягти. Ниточку після закінчення реєстрації потрібно спалити, сказавши при цьому: "спалиш вогонь всі мої біди і печалі". Спалює ниточку той, хто впустив кільце.

ü Обручки міряти нікому не давати ні до, ні після весілля.Ще задовго до весілля, навіть задовго до зустрічі з судженим молоді дівчата намагалися заглянути в майбутнє, шукали різні прикмети, які, як їм здавалося, можуть хоч би натякнути на неминучу долю. У минулому, в Різдво, в святочні дні, вночі проходили ворожіння.

1. Раз у водохресний вечорок
Дівчата ворожили:
За ворота черевичок
Знявши з ноги, кидали.

Вважалося, що носок кинутого черевичка показує сторону, звідки чекати нареченого.

2. Ворожіння були всілякими, але завжди несли один і той же символ - заміжжя. Наприклад, ставали спиною до стесу дрів і, зажмурюючись, витягували яке-небудь поліно. Обмацували його і, виявивши гладку поверхню, раділи: жених буде красивий. Якщо ж поліно товсте і з гладкою кіркою - багатий, ну, а якщо кірка поліна шорстка, чекай жениха непривабливого.

3. Або ворожіння по кільцях: у сито з крупою клали різні кільця, зібрані в рідних і знайомі. Дівчина запускала руку в це сито і разом з крупою витягувала яке-небудь колечко. Якщо кільце було мідне, то це вказувало, що майбутній жених буде бідним, якщо срібне - молодець з хорошої сім'ї, золоте - вийдеш заміж за купця, кільце з каменем - за пана. Якщо ж в жмені крупи кільця не виявилося, доведеться почекати: цього року вийти заміж не удасться. Було і так, що дівчата, веселячись, юрбою йшли до ополонки. І там. де неглибоко, діставали з дна камінчик. Гладкий камінчик вказував на те, що нареченого чекати красивого, якщо ж попадався шорсткий камінчик, то жених буде негарним. Ці ворожіння проходили в жартівливій, ігровій формі.

Перегляд презентаційного проекту «Весілля «Давнє і нове»

Індивідуальне повідомлення учня « Це цікаво!»

Матеріал для повідомлення

Сватання

        Дівчина пропонувала хлопцеві руку, причому їй дуже рідко відмовляли, бо це могло покликати нещастя. Про силу цієї традиції свідчить звичай, що існував у ХVIII ст: злочинця, засудженого за страти, могли помилувати, якщо котрась із дівчат висловлювала бажання взяти його за чоловіка.
        Проте в міру того як зростала роль чоловіків у суспільній сфері, такі звичаї поступово забувалися.
         І вже ініціатива у сватанні цілком перейшла до парубків, а роль дівчини звелася до сором’язливого колупання печі та подавання старостам весільних рушників.

Випікання короваю

Іноді саме сімох запрошували пекти коровай, зв’язували їх рушником, щоб вони все робили разом. У деяких регіонах слідкували за тим, аби покликаних жінок було парне число: щоб молоді були завжди щасливі в парі.

Комора

Коли ж виявлялося, що молода «нечесна», вона мусила терпіти побої і тяжкий глум: суджений та брат били її арапником; хори ганьбили необачну в сороміцьких піснях, замикали до ранку в коморі саму, не давали їсти. Вранці посилили до її родини челядників молодого, які висміювали батьків.
Якщо ж молода признавалася в своєму «гріху» ще до комори або її суджений брав провину на себе й обоє просили в усіх присутніх пробачення, то, присоромивши молоду в піснях, прощали, але батьків однак ганьбили.

Взаємне навчання

Учні у парі опрацьовують зміст весільних пісень «До бору, дружбонько, до бору», «А брат сестрицю та й розплітає», «Розвий, сосно, сімсот квіток», «Летять галочки у три рядочки», «Ой матінко, та не лай мене» (учитель самостійно перерозподіляє пісні).